Перша Неділя по Зісланні. Всіх святих

Святе письмо на неділю 23 червня 2019 року Божого в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці у місті Самборі. 

Послання апостола Павла до Євреїв 11:33-12:2

33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.

Євангелія від Матея 10:32-33, 37-38; 19:27-30

32 Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33 Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним. 37 Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38 Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. 27 Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?” 28 Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30 Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”

Неділя Всіх Святих – Пізнай свій обряд

“Величаємо вас, апостоли, мученики, 
пророки і всі святі, і почитаємо святу пам’ять вашу, 
ви бо молите за нас Христа Бога нашого”
(Величання на неділю Всіх святих).

Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа.

“У цей день, в неділю після П’ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце грішних ангелів, і Христові Богові привів: одних через муки і кров, инших через постійність у чеснотливому житті”.

Диякон Костянтин (VI ст. ) з Царгорода у своїй проповіді в першу неділю після Зіслання Святого Духа каже: “Грецька Церква визначним і дуже світлим празником поминає ці славні всесвітні безсмертні квіточки, що їх видала ціла земля, постійно навод­нювана ріками Святого Духа”.

Тож погляньмо на історію цього празника, на спонуки почитати святих та наш обов’язок їх наслідувати.

ІСТОРІЯ СВЯТА 1. Східна Церква

Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Кос­тянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.

До культу новозавітних святих долучається також культ старо­завітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення “ми згадуємо тих, що уснули перед нами, най­перше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… “. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Хрис­товим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.

Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. “Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.

Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Кален­дар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 трав­ня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн.

Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих свят­кували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).

2. Західна Церква

Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боні­фатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбу­лося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.

Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 трав­ня на 1 листопада.

СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ

Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них.

Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вша­нування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. “Почитання свя­тих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).

Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: “Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призи­вали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догма­тична Конституція про Церкву, § 50).

Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.

Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й за­ступництво святих: “Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священст­ва, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бід­них, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.

Лемківська церква

НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ

Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, уся­кого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: “Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).

Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церков­ними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шеп­тицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. “На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).

Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости.

ВСІХ СВЯТИХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа постановлено святкувати празник Всіх святих українського народу.

Усі свята літургійного року Вселенської Христової Церкви безпосередньо пов’язані з величезним таїнством Богочоловіка, яке, за Провидінням Господнім, стало основою нашої віри. Кожне тор­жество, незалежно від свого місця в календарі та часової віддале­ности від Празника празників — світлого дня Пасхи, — ніби якоюсь невидимою ниткою з’єднане зі спогадом про Воскресення. Пригадуємо це славне дійство не лише щодня, як апостоли, слу­жінням Таїнства Христової Жертви в Пресвятій Євхаристії, і в пам’яті святкування кожного “першого дня тижня”, “дня Господ­нього” у неділю, і в радості поминання будь-якого з великих двана­десятих Господських чи Богородичних празників — дивовижних подій історії спасіння, які безпосередньо співвідносні з Торжест­вом торжеств, і в окремих щоденних святкуваннях кожного оди­ничного вияву сили і могутности Воскреслого Спасителя, спо­віщених світові через життя і діяння його святих.

Зачудовані многоликістю таких проявів, ми, серед нашої обме­жености та немочі, пробуємо узагальнювати для себе ці спалахи Духа, беручи за приклад для наслідування якусь одну з чеснот та ціх праведного життя в Бозі цих великих подвижників, в особливий спосіб виокремлюючи та підкреслюючи її значимість для нас через тексти величань та благодарення Богові наших літургійних моли­тов. Так постають перед нашими очима численні когорти великих патріархів, побожних праотців, богоносних отців, богоглаголивих пророків, всехвальних апостолів, добропобідних мучеників, неустра­шимих ісповідників, чеснотливих страстотерпців, ангелоподібних преподобних, гідних подиву безсрібників і чеснотливих праведних…

Особливо радісно стає на серці українського молільника, коли він вряди-годи впізнає тих, чиї чесноти і свідчення є особливо близькими йому за духом, бо їхні життя і діяльність по-особливому пов’язані плоттю і кров’ю з нашим народом, його історією, куль­турою та релігійним переживанням. Ось і сьогодні відчуваємо особливе піднесення, прохаючи про заступництво перед троном Всевишнього у наших болях та немочах святих рівноапостольних великих князів і просвітителів української землі Володимира та Ольгу, стовпів віри й славетних воїнів Христових, засновників українського монашества преподобних Антонія і Теодосія, світочів смирення, побожности, миру, справедливости та непротивлення злу страдників Бориса і Гліба, подвижника церковного єднання священномученика Йосафата, преподобної Йосафати (Гордашевсь­кої), блаженних пратулинських мучеників Данила, Луку, Вартоло­мея, Онуфрія, Пилипа, Костянтина, Микиту, Ігнатія, Вікентія, Івана, Константина, Максима, Михаїла та їх братів у звитязі муче­ництва пізніших часів Миколая, Григорія, Йосафата, Івана, Гри­горія, Василія, Микиту, Симона, Теодора, Павла, Петра, Климентія, Леоніда, Миколу, Омеляна, Зенона, Івана, Северіяна, Якима, Віта­лія, Андрія, Миколу, Романа, Олексія, Лаврентію, Олімпію, Тар­сикію, Володимира… і сотень чи навіть тисяч тих инших наших братів і сестер, імен яких ми не знаємо, але котрі, як і вони, осяяні сяйвом божественної слави.

Саме сьогодні маємо можливість глибше замислитися над зна­чимістю цих невідомих, але таких рідних нам людей у справі нашого з вами спасіння. Адже це саме сьогодні збірне свято всіх тих, хто в різний час і в різний спосіб своїм свідченням віри зумів притягнути на нашу землю благодать Святого Духа, котра, хоч незрима за своєю природою, так видимо виявила себе і в нашому з вами покликанні до співучасти в тому всесвітньому братстві, що гордо зве себе Христовою Церквою. Невідомі нам їхні імена, але чи від цього повинна бути меншою наша їм вдячність, инакші умови нашого і їхнього життя і деколи ми дуже віддалені один від одного у часі, але чи є це перешкодою для молитви?

З иншого боку, це свято є для нас не тільки прикладом подвиж­ництва, воно також сповнене благодарних і просительних молитов за їхнє дієве заступництво, але і празником нас самих, днем, коли торжествуємо і нашу з вами святість. Поміркуймо лишень, якщо в контексті цього святкування говоримо про багатьох “незнаних нам подвижників”, ми не маємо права зачислити до когорти наших канонізованих святих чи блаженних і тих, хто безпосередньо був із нами, хто спасався зовсім поруч?

А що вже говорити про тих наших сучасників, які в побуті й на роботі, у родинному житті чи в приятельських і добросусідських стосунках, серед небезпек і терпінь спокійно живуть і трудяться з любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротливістю, милосер­дям, вірою, лагідністю і поміркованістю… Чому б мали ми закри­вати очі та соромитися тієї святости, яку Бог щедро виливає на них, виявляючи її у всіх цих їхніх добрих справах? Чи не тому, що ми не звикли бачити благодіяння Господні у власних душах, що слово “святий” — за велінням духа цього світу — звучить у наших вухах радше як глузування, що ніяк не насмілимося повірити в те, що й ми святі, і взяти нарешті на себе самих відповідальність за власну святість?

Тому так важливо сьогодні нам, християнам України третього тисячоліття, йти за Христом і “поводитися, як діти світла”9, пам’я­тати, що сьогоднішнім торжеством Господь перекидає до наших сердець ще один місток через прірву гріха, яка відділяє нас від Його святости, укріплюючи нас і заохочуючи сміливо ступати тим вузьким шляхом досконалости, що його проторили нам сотні і тисячі наших відомих і невідомих братів-співучасників Його бла­годати.

Піст Святих Апостолів (Початок Петрівки) – Пізнай свій обряд

“Хто молиться і постить, той має два крила, 
легші від самого вітру”
(Святий Йоан Золотоустий).

Святий Петро
Святий Павло

Святі апостоли молитвою і постом готувалися до Зіслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили, доки почали про­повідувати святе Євангеліє. Після молитви й посту вони висвя­чували нових пресвітерів на апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостолів: “Вони настановили їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували” (14, 23). Святий Йоан Золотоустий свідчить, що “апостоли майже завжди постили” (Бесіда. 57, на св. Мт. ).

Тож і свята Церква з давніх-давен молитвою і постом приго­товляє своїх вірних до великого празника Святих верховних апос­толів Петра й Павла, пам’ять яких святкуємо 29 червня, а наступ­ного дня ще й Собор 12 апостолів. Цей піст настає після святої П’ятдесятниці, тому в давнину деколи його називали постом П’ят­десятниці. Він знаний також, як піст святих апостолів, піст Апос­тольський, піст Петрів і піст літній. Наш народ зве його Петрівкою.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕТРІВКИ

Піст святих апостолів дуже давній, бо сягає перших віків християнської віри. З IV століття маємо про нього свідчення святого Атанасія Великого і святого Амвросія Медіолянського, а з V ст. святого Льва Великого і Теодорета Кирського. Найдавніше свідчення про Петрівку дає нам святий Атанасій Великий († 373). У своєму листі до цісаря Констанція, де скаржиться на переслідування від аріян, він пише: “У часі тижня після святої П’ятдесятниці народ, що зберігав піст, вийшов на цвинтар молитися”. “Господь так вирі­шив, — каже святий Амвросій († 397), — щоб ми брали участь в Його муках в часі Чотиридесятниці, так, щоб і раділи ми Його воскресенням під час П’ятдесятниці. Ми не постимо в П’ятдесятниці, тому що в ті дні сам Господь перебував з нами… Бути разом з Хрис­том — це наче пожива для християн. Тож у часі П’ятдесятниці ми живимося Господом, що з нами перебуває. Після тих днів, коли Господь піднісся на небо, ми знову постимо” (Бесіда. 61).

Святий Лев Великий († 461) говорить: “Після празника П’ятде­сятниці піст особливо необхідний, щоб його подвигом очистити наші думки і стати гідними дарів Святого Духа… Тому то установ­лений незмінний і спасенний звичай, щоб після святих і радісних днів, що їх празнуємо в честь Господа, який воскрес із мертвих і потім піднісся на небо, і після прийняття дару Святого Духа, — приходив подвиг посту” (Бесіда. 74 і 76).

Паломниця С. Етерія (кінець IV ст. ) у своєму щоденнику зга­дує, що наступного дня після празника П’ятдесятниці починався піст. В Апостольських постановах (IV ст. ) сказано: “Після П’ятдесят­ниці празнуйте одну седмицю, а потім зберігайте піст, бо справед­ливість вимагає, щоб радіти після одержання дарів Божих і пости­ти після відпочинку тіла”.

Із свідчень IV сторіччя виходить, що в Олександрії, Єрусалимі й Антіохії піст Апостолів був пов’язаний з П’ятдесятницею, а не з празником святих апостолів Петра й Павла. У перші століття після П’ятдесятниці був звичайно один тиждень радости, тобто загаль­ниця, а потім один тиждень посту.

Про Петрів піст згадується в канонах царгородського патріярха Никифора (806-815). В уставі святого Теодора Студита сказано про Чотиридесятниці святих апостолів. Симеон Солунський († 1429) так пояснює мету цього посту: “Піст апостолів слушно встановлений в їхню честь, бо через них ми одержали дуже багато благ і вони є для нас прикладом і вчителями посту… Ми, згідно з Апос­тольськими постановами, що їх уклав Климент, після Зіслання Святого Духа один тиждень празнуємо, а потім у наступному тижні постом віддаємо честь апостолам, що навчали нас постити”.

ТРИВАННЯ ПЕТРІВКИ

Піст Петрівки ввійшов у практику в Церкві не дорогою закону, але через звичай. З тієї причини тривалий час не було одностайности ані щодо його дотримання, ані щодо часу його тривання. Одні постили 12 днів, другі — 6, инші — 4, а ще инші — тільки один день. Антіохійський патріярх Теодор Вальсамон († 1204) про Пет­рівку каже: “За сім днів і більше до празника Петра й Павла всі вірні, тобто миряни й монахи, зобов’язані постити, а хто б не хотів, то хай буде виключений з християнської спільноти”.

З твору Про три чотиридесятниці, який приписують монахові синайської обителі Анастасієві Синаїтові (VI-VII ст. ), довідуємося, що піст апостолів тривав від першої неділі після П’ятдесятниці аж до празника Успення Пресвятої Богородиці. Пізніше від нього відділився Успенський піст, і з Петрівки виключено місяць липень. СимеонСолунський говорить про один тиждень посту Петрівки. Сирійці-уніяти зменшили цей піст до чотирьох днів, а сирійці-яковіти дотримуються його разом з греками.

Піст святих апостолів у нашій Церкві триває від неділі Всіх святих до 29 червня — празника святих Апостолів Петра й Павла. Він може бути довший або коротший, залежно від того, коли випадає празник Пасхи. Випаде празник Пасхи скоріше — довша Петрівка, випаде пізніше — коротша Петрівка. Найбільше вона може мати шість тижнів, а найменше — один тиждень і один день. Тривання Петрового посту вже на початках християнської України був той самий, що й сьогодні.

ПРИПИСИ ПЕТРОВОГО ПОСТУ

Петрів піст є дещо лагідніший, ніж Вели­кий піст перед Пасхою. Київськиймитрополит Георгій (1069-1072) у своєму Уставі не дозволяє під час Петрівки вживати ані м’ясні, ані молочні страви. У середу і п’ятницю він приписує суху їжу, тобто хліб і воду чи су­шені фрукти. У вівторок, четвер, суботу й неділю дозволяється їсти рибу два рази на день й пити вино. Крім того, ще наказується робити по сто поклонів денно до землі, за ви­нятком суботи, неділі і свят. Митрополит Ге­оргій був грек, тому мож­на припустити, що він приписав нашій Церкві таку саму практику Пет­рівки, яку той час мала грецька Церква.

Замойський Синод 1720 року пригадує, що в нас Петрівка триває від першої неділі після Зелених свят, тобто від неділі Всіх святих, до празника святих апостолів Петра й Павла. Синод уважає, що від цього посту можна зві­льняти селян і робітників частково або цілком тому, що він припадає на час жнив. Львівський Синод 1891 року на час Петрівки дозволяє в понеділок, середу і п’ятницю набіл, а в инші чотири дні тижня м’ясні страви, але накладає на мирян обов’язок перед обідом і перед вече­рею проказувати п’ять разів “Отче наш” і п’ять разів “Богородице Діво”, а духовні особи мають відмовляти п’ятдесятий псалом.

“Пізнай свій обряд”, о. Юліян Катрій, ЧСВВ 

Поділіться сторінкою з друзями
Записи створено 33

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.